Останні півтора року відомий луцький юрист, екс-депутат Луцької міської ради Андрій Осіпов працював у Києві. А нещодавно, мов грім із ясного неба, пролунала звістка: Андрія Олексійовича призначили виконуючим обов’язки голови Правління «Одеської кіностудії».

 

Андрію Олексійовичу, усіх ваших друзів, та й недругів, цікавить наразі відповідь на питання: юриспруденція і кіномистецтво – як Ви змогли поєднати ці дві абсолютно різні сфери? Чому саме Ви дали згоду очолити Одеську кіностудію? І як Вам на новому робочому місці?

Гарне питання. Одразу згадую анекдот: на співбесіді на запитання, чи є у вас медична освіта, лунає відповідь: «Я продивився 4 сезони «Лікаря Хауса». Тому на ваше запитання скажу: я кіноман і виріс на фільмах Одеської кіностудії (усміхається, – авт.): «Д’Артаньян і три мушкетери», «В’язень замку Іф», «Місце зустрічі змінити не можна», «В пошуках капітана Гранта», «Вертикаль», «Циган», «Чародії», «Зелений фургон» та багато інших.

Якщо серйозно, то я завжди був переконаний, що юридична освіта дозволяє бути ефективним менеджером. Я маю понад 10 років управлінського досвіду, працював на різних керівних посадах, у тому числі з липня 2016 року керував великим колективом юристів у Правовій групі «Смарт Солюшнз» (м. Київ). Наприкінці грудня 2016 року мені запропонували стати виконавчим директором Одеської кіностудії, а згодом призначили виконуючим обов’язки голови Правління цього підприємства. Моя робота – це кризисний менеджмент. Наразі маю за головні завдання вирішення питань із захистом активів кіностудії, мінімізацією видатків, виявлення зловживань і неефективного використання майна, корпоративні і кадрові питання, судові справи, налагодження бізнес-процесів. Тому юридичний фах мені дуже допомагає. У моїй роботі ключову роль відіграє щоденна праця великої команди спеціалістів. В переважній більшості випадків завдання керівника – це створення умов для максимальної реалізації здібностей членів команди. Рішення, які приймає управлінець, підписуючи документи і віддаючи вказівки, – це відповідальність і часто особиста відповідальність керівника.

Одеська кіностудія – це підприємство державного сектора економіки. Поруч із наглядом із боку акціонерів існують значні обмеження в розпорядженні майном, постійний контроль державних органів. Звісно працювати в таких умовах на керівній посаді не просто. Проте, враховуючи історію Одеської кіностудії та її значення для держави і суспільства, управляти цим підприємством велика честь. А часом і справжне задоволення.

 

Така різка зміна у житті… Це була внутрішня потреба чи цікава пропозиція? І взагалі, Андрію Олексійовичу, чи є Ви такою людиною, яка може кардинально змінити життя за один день? Чи все-таки ваша розсудливість «наполягає» на досконалому вивченні ситуації, а вже потім – якихось діях?

Я легко збираю валізи. Тим більше, що у побуті я не надто вибагливий: зранку чай, в обід – газета (усміхається, – авт.). Я люблю випробування. В мене налагоджене життя в Луцьку, я живу тут 20 років. Тому змінити місце проживання було доволі складно. Робота в великій юридичній компанії в Києві, а зараз і робота в Одесі – це професійний виклик, це вихід з зони комфорту. Мої батьки виховували в мені відповідальність у прийнятті рішень. Інтереси сім’ї також змушують зважувати свої вчинки. Моє життя не належить лише мені.

 

Чи вдасться Вам продовжити юридичну практику? Можливо, маєте якісь плани щодо адвокатури? Для прикладу, відкрити в Одесі невеличку адвокатську контору?

В силу законодавчих обмежень, які визначені для керівника Одеської кіностудії, я змушений був зупинити адвокатську діяльність, звільнитись з юридичної компанії, припинити підприємницьку діяльність. Наразі свої посадові обов’язки поєдную лише з експертною і викладацькою діяльністю. Але юриспруденція і адвокатура – це справа мого життя. Я розглядаю кіностудію як тимчасову діяльність і планую одразу повернутись в юридичну компанію, як тільки буде можливість. Мене не цікавить невеличка адвокатська контора в Одесі. Тільки велика і тільки найкраща (усміхається, – авт.). Але це в майбутньому. Наразі планую вчитись в одеситів. Вони добре знаються на бізнесі, грошах, відносинах між людьми. І на юриспруденції також розуміються не гірше за столичних спеціалістів.

 

Лишень закінчилися Новорічно-Різдвяні свята. Чи вдалими вони були для Вас та Вашої родини? Як святкували?

– Я люблю Різдвяні свята. Це час для сім’ї. Я пару разів пробував святкувати на гірськолижних і морських курортах. Мені не сподобалось. Що може бути краще за українську святкову вечерю в родинному колі? На свята вдалось відвідати маму, двоюрідного брата, батьків дружини. Нам усім пощастило побути разом кілька днів. Але, на жаль, цього року Святвечір я провів в готельному номері в Одесі. Мусив працювати. Проте встиг на Щедрий вечір до мами – просто з відрядження заїхав додому, забрав дружину, дітей – і в село. Хоч і дістався після опівночі, але радості святкування це не зіпсувало. Вечеряли, співали, сміялись. Це справжне щастя!

 

В одному зі  своїх інтерв’ю Ви стверджували, що сім’я – це Ваш найбільший успіх. Ви одружені з красивою та розумною  жінкою, маєте двох чарівних красунь-донечок. А, значить, Вас постійно оточує жіноцтво. Чи любите Ви їх, так би мовити, балувати  чи то квітами, чи то подарункам? Цікаво, Ірина Осіпова отримає «валентинку» 14 лютого?  І якою є ваша думка з приводу відміни святкування 8 Березня в Україні?

Готовий повторити ще раз: моя родина і діти – це найбільше досягнення мого життя. Я намагаюсь робити маленьки подарунки своїм дружині і дівчаткам якомога частіше. Це так чудово. На мою думку, не потрібно чекати свята, щоб купити квіти. Тому наша сім’я святкує при першій-ліпшій нагоді. І 14 лютого, і 8 березня, і просто в день святих, які збігаються із іменами моїх Ірини, дітей, мами, сестри. Я лишень боюсь випадково не забути про святковий день. Колись почув просту і мудру думку: любити – це дієслово. Не можна сподіватись, що любов і кохання самі розвинуться, виростуть і захоплять. Так не буває. Отже, прийшовши додому і незважаючи на втому, починаю любити своїх близьких. Зі всіх сил, як тільки вмію. Переконаний, що треба вкладатись у відносини, працювати на результат. Тим більше, що винагорода за цю роботу є такою приємною!

Щодо пропозицій скасувати свято 8 Березня – не думаю, що це реально. Українці дуже неохоче йдуть на скорочення святкових днів. Я також проти. По-перше, мої жінки таких ідей не схвалюють. По-друге, ми усі до нього вже звикли. Це гарна традиція, це частина нашого життя. По-третє, кому заважає це свято? Я не вірю у щирість аргументів про негативний вплив і комуністичний колір. Чи має через 100 років істотне значення історія виникнення свята? Важливим є зміст. Наші діти вже і не знають, хто такі Клара Цеткін і Роза Люксембург. Скасовувати треба тільки те, що заважає розвитку суспільства і держави. На мою думку, намагання ліквідувати таке свято – це або необдумана пропозиція (прикра помилка), або гра на публіку, або дурість. Хай кожен з «ліквідаторів» обере для себе відповідний пункт. Сподіваюсь, що незабаром також з’явиться Міжнародний день чоловіків і, як пощастить, то він теж буде неробочим (усміхається, – авт.). Українцям дуже потрібний позитив, бо негативу у нас останнім часом забагато.

Ірина Белоцька,

Журнал “Твій Стиль”, лютий 2017р.