Андрій Садовий – людина амбіційна та, безумовно, досвідчена. Це політик із глибокими знаннями з питань організації та діяльності місцевого самоврядування. Це один із майбутніх претендентів на посаду Президента України. Андрій Садовий лише кілька днів тому відмовився від посади Прем’єр-Міністра України. Додайте до цього переліку його лідерство в партії “Самопоміч” та наявність фракції цієї партії в парламенті і ви прийдете до логічного висновку – Андрій Садовий політик загальнодержавного гатунку, політична еліта України. А чи є так насправді? 

Раніше я неодноразово писав про те, що в місцевих радах є велика небезпека узурпації влади міськими головами. Місцева рада, за моїм переконанням, містить собою збалансований механізм, який покликаний забезпечити конкурентність та контроль у раді. Враховуючи особливості правового регулювання діяльності органів місцевого самоврядування, належна робота місцевої ради забезпечується через рівновіддаленість та конкурентність трьох гілок: ради, команди міського голови і виконавчого комітету. При цьому усі найважливіші рішення місцевої громади ухвалюються колегіальними органами – радою та її виконкомом. Міський голова та підпорядковані йому виконавчі органи не наділені правом ухвалення рішень, що регулюють відносини в громаді. На міського голову і його команду покладено адміністративно-розпорядчі та адміністративно-господарські повноваження.

Сутність виконавчого комітету полягає у тому, щоб колегіальний орган, який працює у формі відкритих засідань, вирішував питання, що віднесені до власних і делегованих повноважень виконавчих органів (виносив рішення, заслуховував звіти, координував діяльність виконавчих органів).

Іншими словами – приймав рішення, які мають втілювати в життя міський голова і апарат ради, в т.ч. виконавчі органи. За таких умов, в інтересах місцевого самоврядування є збереження якомога більш самостійного і незалежного статусу виконавчого комітету, його структурна віддаленість від виконавчих органів. Це логічно і зрозуміло.

Впевнений, що важливість підтримання конкурентності і збалансованості влади добре відомо і Львівському міському голові. Думаю, він не буде заперечувати, що ухвалення рішень, їх контроль і виконання мають здійснювати різні особи. Шкідливим є процес, коли одна і та ж особа чи орган і пише, і ухвалює, і виконує, і контролює рішення. Шкідливою є надмірна концентрація влади в одній особі (гілці).

За моїм переконанням, руйнування системи конкурентності влади є способом узурпації влади, способом збільшити свій вплив на ухвалення рішень понад визначений законом обсяг повноважень.

Я із подивом довідався, що у Львівській міській раді, яка зовні виглядає “основою демократії” та зразком муніципального управління, запроваджено систему, яка є жахливою потворою, авторитарним покручем.

Думаю, що ніхто не буде заперечувати, що депутатам Львівської міської ради важко конкурувати із мером Садовим. Це пов’язано з тим, що він вже втретє обраний міським головою, внаслідок цього має надзвичайний політичний досвід. Також він опирається на велику фракцію в раді і вміло використовує незгуртованість депутатського корпусу. Серед іншого дається взнаки і недосвідченість великої кількості новообраних депутатів, і байдужість депутатів, що обрались повторно. На стороні Садового і його прекрасні навички роботи із ЗМІ. Головуючи на пленарних засіданнях, мер Андрій Садовий сповідує домінуючий тип управління, вміло маніпулює порядком денним, процедурними питаннями і майстерно переключає увагу. Заради справедливості слід відзначити, що в роботі постійних комісій і під час пленарних засідань все ж зберігається деяка конкурентність. Це зумовлено розвиненим політичним середовищем міста Львова.

Проте в роботі виконкому – повна і неподільна влада мера. Це сталося внаслідок маніпуляції з боку Андрія Садового. Спочатку ним було нав’язано під час пленарного засідання кількісний склад із шести осіб. Після цього він запропонував увести до складу виконкому чотирьох своїх заступників і секретаря ради. Слід відзначити, що якби секретар ради за законом не мав гарантованого місця у виконкомі за посадою, то напевне, і цього посадовця у виконкомі не було б. Отже, Львів має виконком, який складається з Садового і його підлеглих. Показовим є те, що на сайті Львівської міської ради в розділі «заступники міського голови» вказано прізвище Анатолія Забарила, який є секретарем ради. Маю сумніви, що у секретаря Львівської міськради вистачить сил і переконливості, щоб внести конкурентність у роботу виконкому.

Відтак я вважаю, що колегіальний орган, покликаний зважувати (стримувати) силу міського голови і його команди, перетворився у Львові на апаратну нараду мера і його заступників. Робота виконкому є прогнозованою – ухвалять те, чого хоче Садовий. В роботі виконкому навіть обговорення відбувається “про людське око”. Впевнений, що такий виконком може проголосувати “потрібні” питання в смс-режимі чи за келихом пива.

Ось в такий спосіб в раді відбулась узурпація влади і порушення основоположних принципів демократичного управління. Ця дія була вчинена усвідомлено і зухвало.

Якби така ситуація була, наприклад, у Харківській міській раді, то можна було б знайти цьому розуміння. Харківського мера Кернеса судять, його робота висвітлюється з негативної точки зору. При усьому моєму негативному ставленні до харківського мера, мушу визнати – в Кернеса ситуація більш демократична, ніж у Садового. Кернес вніс на розгляд ради широкий виконком у складі 20 осіб, зі значним громадським представництвом. Звісно, Кернес також опирається на велику фракцію в раді. Також небезпечну складову узурпації в Харкові становить його повторне обрання. Поза сумнівом, що члени харківського виконкому на повірку можуть виявитись заангажованими мером. Але факт залишається фактом: Харківська міська рада є більш демократичною в порівнянні зі Львівською міськрадою. Андрій Садовий по рівню авторитарності та недемократичності є безсумнівним лідером.

 

 

Тут варто сказати, що коли закон та демократичні принципи порушують особи, які мають великий політичний і моральний авторитет, то це з одного боку завдає нищівної шкоди добропорядним громадянам, з іншого боку – слугує виправданням для зловмисників. Така поведінка “демократів” до певної міри реабілітує режим януковичів.

На завершення хотів би звернути увагу на таке. Якою буде майбутня влада А.Садового, якщо, маючи нинішню владу міського голови, він руйнує демократичні принципи конкурентності влади і підміняє виконком внутрікомандною нарадою? Чи зможе людина, яка свідомо впроваджує диктатуру, бути демократичним парламентарем, міністром чи президентом?